О ювілеї, ювілеї
Всі пера вмочені в єлеї... (Л.Костенко)

(Не)єлейні спогади перед ювілеєм:
кілька фрагментів

Коли мій Маркіясик солодко сопе в своєму ліжечку під час післяобіднього сну, я переважно читаю: ця півторагодинна (якщо пощастить) чи годинна перерва  - це я, тиша і книжка. "З мапи книг і людей" О. Забужко перечитую вдруге: для обдумування-обмірковування першого разу було замало. Думки розганяє стук у двері: дзвінок ми відімкнули ще тоді, коли народився Маркіян. Відчиняю. На порозі чоловік. Дає мені газету і буклет-запрошення, перед тим з'ясувавши, чи перед ним адресат.
Мене запрошують на ювілей. Все ж таки це зворушує - добрий старосвітський звичай вручати лист особисто.
Іменинникові - 10 років. Намагаюся згадати, коли вперше з ним перетнулася, зустрілася, познайомилася, побачила. Першого разу не пам'ятаю. Але спогади, переганяючи один одного, заповнили мій запит пам'яті. Виявляється, їх навіть багато - прожитих разом сторінок. За 10 років мого спілкування з бібрським відділенням Всеукраїнського об'єднання ветеранів назбиралося чимало фрагментів. Це  не просто відбитки дійсності - це сліди-світлини, які я буду відчитувати з кожним днем уважніше.

Те, що викликає зараз найбільше смутку 

Ольга Петрівна завжди була присутня на міських заходах. Активна громадянська позиція і рух додавали їй сили й оптимізму. Пам'ятаю, як захоплено вона брала участь у конкурсі під час Шевченківських днів (травень, Кобзаревий майдан, 2011 р.), як раділа, що внук Максим отримав приз. Згодом ми ще мали одну спільну "таємницю" - про її, як виявилося, родича - Андріяна Леськіва, керівника відомого оркестру "Львівські фанфари", який на моє запрошення приїхав у Бібрку на 800-річчя міста.
...Мої колеги вирішили мені не казати про раптову смерть Ольги Петрівни (через те, що я очікувала дитину). Рідні теж вирішили не засмучувати.
У той день я захотіла піти на могилу свекра. Справа від доріжки копали яму. Я не могла повірити очам: то було місце коло чоловіка Ольги Петрівни. Це було занадто несподівано й прикро. А ще несправедливо: померти тоді, коли є стільки планів.

Те, що тішить щодня

У моїй бібліотеці є ювілейне (до 200-річчя) видання  "Кобзаря".Так із народженням синочка мене привітала Марія Іванівна Сидоренко. Ця енергійна жінка є прикладом постійного руху - бути присутньою там, де відбувається щось важливе, знати, переконувати, працювати, радити, вчити, допомагати...Якщо хочете познайомитися з рафінованим альтруїстом - не помилитеся, коли поговорите з Марією Іванівною.

Те, що залишиться в історії міста

Лідію Миколаївну Носальську поважають за працю (її картини є в багатьох бібрчан) і скромність. Потреба бути потрібною (даруйте за тавтологію) дає натхнення по краплині відтворювати життя "як воно є" - особливо в містечку, яке за стільки років стало рідним. Колись із робіт Лідії Миколаївни відновлюватимемо в пам'яті те, що вже кануло в Лету.

Картини Л. Носальської

Те, що буде колись

Через кілька років у нашому парку стоятиме такий пам'ятник. Пам'ять про Івана Франка й Уляну Кравченко й тих, хто втілював цю ідею: бібрських ветеранів.

Те, що було найяскравішим 

Про парад вишиванок

Незважаючи на те, що членам організації вже понад 70, а 13-ом  навіть понад 80 років, вони стали активними учасниками патріотичної ходи.

Те, що надихає: 

про керівника Бібрського відділення Всеукраїнського об'єднання ветеранів Ярополка Царика

Дуже люблю телефонувати до Ярополка Михайловича. Ще більше тішуся, коли він дзвонить до мене: знаю - буде щось цікаве.
...Жовтень 2011 року. Із центру міста  виходить оркестр "Львівські фанфари" під батутою Андріяна Леськіва і прямує до школи. Там відбуватиметься захід "Невідомі/відомі бібрчани". Я навіть не сподівалася, що стільки знаменитостей - вихідців із Бібрки- приїде на ювілей міста. Було багато зворушливих слів, зустрічей, сліз, музики, розповідей, спогадів, пам'ятних світлин.  Нині зізнаюся: ідею заходу підказали мені 2 речі: книжки Ярополка Царика " Бібрчани в історії отчого краю" і "Місто з бобром на гербі" та зустріч із фотохудожником Петром Грициком.
...А втім, усе-таки вмочу перо в "єлей" (усе-таки ювілей!) і відкрито скажу: пане Ярополку, Ви Майстер. Майстер ідей і прагнень згуртувати навколо спільних справ бібрчан.

Те, що додає сили

Мені дуже імпонує активна життєва позиція ветеранів. Попри проблеми зі здоров'ям, вони завжди йдуть туди, де щось важливе. Багато людей, маючи автомобілі й здорові ноги, не потрапляють у ті місця, куди дехто йде навіть із ціпком, перемагаючи біль (у центрі світлини - багатолітня голова Союзу українок Бібрки Ганна Пушкар, член ветеранської організації). Нещодавно в Бібрці стартував "Галицький КіноКлюб",серед учасників якого бачу й наших ветеранів. Запрошуємо, дорогі наші, до співпраці - підказуйте, радьте, приходьте.

Те, що обов'язково здійсниться
Дорогі наші ветерани! Бажаю віри в ці непрості для України часи, сили, здоров'я. І мир обов'язково настане, бо правда за нами. Слава Україні!