Нехай не гублять зорі в гороскопі їхнє дитинство...
Історія перша
Нині вкотре впевнилася: діти є нашим найкращим відображенням. Їхні ігри ілюструють стосунки дорослих, діалоги відлунюють нашими думками, вчинки віддзеркалюють спосіб життя батьків. Наші діти - це ми.
Гуляла сьогодні зі своїм дев'ятимісячним синочком у парку. На вимогу Маркіяна (а він полюбляє товариство) під'їхала візочком до гурту дівчаток, котрі, як виглядало, придумали якусь цікаву забаву.  Діти облаштували маленьку крамницю, в якій продавали, окрім дитячих дрібничок, плетені стрічки, які тут же й виготовляли. Ми взяли блакитно-жовту пов'язку на руку і прикрасу для візка в кольорах прапора УПА. Тоді я подумала, що діти вміють гарно проводити час і зовсім не зауважила інших деталей, які згодом здивували.

Увечері з сином гуляє чоловік. Вони повернулися з прогулянки ще з одним національним оберегом. "Ми вже купили вранці", - сміюся з приводу нової покупки. "А знаєш, на що збирають гроші ті діти, які роблять стрічки?  На армію"...
...Наші діти - це ми. Це історія нашої країни. Це дух міста, в якому живемо. Це слова й тексти наших розмов, розповідей, діалогів, суперечок. Це наш політичний дискурс. Наші діти - це наше ВСЕ. 
Самооборона Бібрки замовила в дівчаток 50 таких стрічок-оберегів для бронежилетів: якраз на наступний день планували виїзд у зону АТО з гуманітарним вантажем. Діти оперативно виконали роботу, бо вранці амуніцію мали освячувати. Дівчатка отримали чесно зароблені 100 гривень. Вони купили не цукерки, не морозиво, не іграшки - діти принесли до намету, де збирали внески, продукти для армії. ... Вони - наше ВСЕ. 

І не дай Боже ми допустимо, аби наші діти побачили війну. Поки що вони про неї тільки чули, на відміну від їхніх ровесників зі Сходу, які бачили смерть упритул і стали дорослими завчасу. Ті діти розумітимуть кожне слово з вірша Ліни Костенко, який вивчають за програмою:
Мій перший вірш написаний в окопі,
на тій сипкій од вибухів стіні,
коли згубили зорі в гороскопі
моє дитинство, вбите на війні.

Боже, не допусти, аби зорі в гороскопі згубили їхнє дитинство. 

Історія друга
Нині в десятирічної Соломійки день народження. Кожного року в цей день першими її вітали мама й тато -  і подарунки були гарні, і день був такий веселий. Сьогодні тато не зміг її привітати навіть телефоном: із зони АТО дзвонити небезпечно, та і зв'язок не завжди є.
На подвір'я заходять незнайомі чоловіки, кличуть дівчинку. Це волонтери вирішили зробити  сюрприз - привітати її, поки тата нема. Гарні ляльки в українських строях, солодощі. І неприхований сум в очах Соломійки - день народження без тата. Всі розуміють, що найомріянішого подарунка нині не буде. Бабуся намагається потішити дівчинку, хоч збоку помітно, як важко самій дається зовнішній спокій. Коли несподівані гості прощаються, жінка дає їм листок: "То Соломія пише. Пише вірші татові."

Татові
Так хочеться в минулий рік!
По морі безтурботно пливти,
 відчути дотик хвиль до ніг...
Як добре, як  нема війни.

А тепер не громи літні стогнуть,
кроплячи спраглу землю водою...
"Буки", "Гради", міни її орють,
заливаючи нас журбою.

Моє серце рветься на шматочки, 
коли чую зі Сходу погані новини.
Там наші батьки, там чиїсь синочки, 
Врятуй, збережи їх, Господи милий!

                                                                     Соломія
( О перший біль тих не дитячих вражень,
який він слід на серці залиша!
Як невимовне віршами не скажеш,
чи не німою зробиться душа?!Ліна Костенко)

Татко обов'язково повернеться. Тільки треба чекати, Соломійко. Перемога за нами.