Треба любити Україну до глибини власної кишені

І. Вступ-обґрунтування (можна пропустити)
Сьогодні в одному зі своїх постів на " Фейсбуці" Оксана Забужко написала: "Армія - це вертикаль, де у начгенштабу і рядового бійця має бути "один кровообіг". І бійці це мають відчувати, відчути - бодай один раз наочно". Українські реалії такі, що вище військове керівництво не завжди готове адекватно реагувати на виклики цієї гібридної війни, а держава із запізненням  допомагає своїй армії через бюрократичну тяганину, що згодом обертається великою кількістю жертв. Так-от, нині я пишу не з метою критикувати військову верхівку й вище керівництво держави - вони мають бути покарані за злочинну бездіяльність чи непрофесійність ( вояки, які в зоні АТО відвойовують по сантиметру українську землю, налаштовані категорично й після перемоги обіцяють піти на Київ, якщо нічого не зміниться). Я пишу з наміром звернутися до українців, аби запитати: " А хто в цій ситуації має підтримувати свою армію?"Уявіть, якби всі тільки критикували владу, а не допомагали війську, скільки б ще жертв було? Наразі допомога волонтерів є порятунком для багатьох солдатів, а броня, куплена за  доброчинні кошти, стала щитом проти смерті. Аж тепер держава - після дозволів-тендерів-конкурсів... - починає одягати свою армію. А скільки часу наші хлопці вже малюють червоні квіти з крові на мапі України? Скільки риторичних запитань потрібно ще поставити тим українцям, які вважають, що вони не мають помагати армії? Де-юре не мають, згідна, де-факто - зобов'язані. Коли у 20-і роки такі ж українці думали, що все само собою вирішиться, у 33 змушені були їсти один одного, а в 37 тоннами "удобрювали" вічну російську мерзлоту.
Отож у нинішніх обставинах стосунки "армія - народ" можна окреслити перефразованими із О.Забужко словами: "Армія - це вертикаль, де  в кожного українця і рядового бійця має бути "один кровообіг". Кожен внесок - це цвях у труну Путіна, даруйте за чорний гумор.
І любити Україну в даній ситуації треба до глибини власної кишені. Про душу, серце, мову, пісню, вишиванку поговоримо після перемоги.

ІІ. Конкретно про подію: майже звіт

Бібрські волонтери в зоні АТО

У четвер, 24 липня,  самооборонці Гринус Р., Влайку В., Патецький І. вирушили на Схід України (у зону АТО) для постачання зібраної бібрською громадою допомоги.  Біля м. Красний Лиман (Донецька обл.) хлопці зустріли колону вояків  24-ї механізованої бригади і передали їм запчастини до БТР-ів та продукти харчування. Запчастини до військової техніки втішили вояків більше, аніж продукти. Наступним завданням самоборонців була зустріч із майором Демчишиним, котрий походить із села Ланів). "Наздогнати" його вдалося вже аж у Луганській області. Через нього передали адресну допомогу нашим землякам Симку І. й Ковальову Б. Також цьому підрозділу віддали й значну частину зібраної допомоги. Після цього волонтери поїхали в напрямку  Слов’янська, до місця попередньої дислокації 24-ї бригади (на цей час там залишались декілька підрозділів). Увечері прибули до г. Карачун, зустріли артилеристів, котрі ще не встигли передислокуватися. Тут уже віддали воякам майже увесь вантаж. 

Приємною несподіванкою була зустріч із ще одним земляком – Дмитром Чаплинським із с. Великих Глібовичів. Йому віддали наш бронежилет 5-го класу (куплений його родиною бронежилет за 6000грн. виявився підробкою , не витримував і пострілу з пістолета  - самооборонці розшукають непорядного продавця й поговорять з ним по-чоловічому). Також доброчинці віддали артилеристам дві якісні радіостанції (їхні  були вже цілком непридатні). Переночувавши в полі (саме в таких умовах живуть солдати бойових частин), зранку бібрчани вирушили в м. Слов’янськ.

Тут  у частині ВВ зустріли ще одного земляка (до слова, мого колишнього учня), Чуру Василя з с. Шпильчини.  У Слов’янську бійці виконують функції міліції (місцева міліція зрадила
Україну й допомагала окупантам). Умови проживання тут суттєво кращі – живуть хлопці у приміщенні одного з технікумів, мають необхідні санітарні умови й кухню.  Їм передали залишки вантажу - продукти.

Далі, їдучи уже в напрямку дому, зупинились у військовій частині біля м. Ізюм, що теоретично перебуває далеко від зони бойових дій. Виявилось, що напередодні вночі на вояків було скоєно напад сепаратистів, одного бійця поранено. Для цієї частини адресну допомогу мали наші побратими.

Усі вояки, з якими доводилось розмовляти, налаштовані захищати Батьківщину до самої перемоги над московськими окупантами. Нещодавно командир батальйону «Київська Русь» Олександр Гуменюк дуже влучно охарактеризував ситуацію з українським військом:

"Держава дала нам лише зброю та боєприпаси, все інше нам дали люди". 
Хтось має інший варіант?

ІІІ, Хати скраю вже нема. Ворог на нашій землі. 
Допоможи своєму війську

Бібрка, пл. Національного відродження. 
Потрібно: засоби гігієни, білизна, шкарпетки, продукти, гроші.

Люби Україну до глибини власної кишені