Дуб Шевченка як факт духовного маркування 

Замість преамбули

"Можна скільки завгодно кпити нині з української пристрасти до множення по всьому світу пам'ятників Шевченку, але не варт забувати, що саме закладення 1963 року пам'ятника Шевченкові у Вашингтоні стало тією потужною "буржуазно-націоналістичною провокацією, котра змусила Кремль під 150-літній ювілей поета "відкрити шлюзи" українству..," - писала Оксана Забужко про політику Радянського Союзу щодо українського питання. Навіть у часи "закручування гайок" ім'я  Шевченка діяло магічно, сакральності його не заперечували й відверті українофоби. Тепер навпаки. Нині Кремль робить усе, щоб "закрити шлюзи" Україні, ставлячи під сумнів нашу Незалежність. Провокації  Росії змусили українців згуртуватися й почати наново "маркувати" свої території - як етнічні, так і духовні. Час від часу у ЗМІ з'являються повідомлення про громадські ініціативи національного характеру, про акції і флешмоби, що пропагують українське. І,що найголовніше, ці ініціативи народжуються "знизу", а не спускаються "зверху". Процес, як бачимо, пішов. 
Так от, можна скільки завгодно кпити з того, як ми робимо з Шевченка культ, але нині, після Майдану, це вже наша революція свідомості - так ми "маркуємо" наші духовні цінності й зберігаємо артефакти. 

Конкретно про подію

...У березні 1961 року в Бібрці було висаджено 100 дубів на честь 100-річчя з дня смерті Шевченка. Тоді це був величезний парк, де час від часу відбувалися загальноміські чи районні заходи. Нині тут вже досить людний квартал із 5-поверхівок, де є велика школа і дитячий

садок. За півстоліття місцина змінилася настільки, що тому, хто виїхав, важко було би впізнати хоч щось, -  за винятком дерев - тополь, яких садили на честь новонароджених бібрчан молоді батьки, і Шевченкового дуба - єдиного, який залишився зі ста. . Цьому, як у  Ліни Костенко, "дубовому Несторові", судилося дожити до 2014 року - 200-річчя Шевченка. У 2011 році була спроба встановити пам'ятну таблицю коло дерева, але акт нічного вандалізму, коли вщент розбили бетонну конструкцію, не дозволив закінчити добру справу. 2014 рік

розставив свої акценти у святкуванні 200-річчя національного генія - українці усвідомили, що тільки конкретні справи у плані національної розбудови і є вшануванням пам'яті. 

Дуб-одинак у 2014р.  став Шевченковим дубом: до мармурової таблички, що містить інформацію про вшанування поета, підходять бібрчани, згадують, рахують роки. Дуб приваблює дітей - вони по-своєму реагують на появу таких розпізнавальних знаків:

 -  Що то за таблиця? - питає хлопчик років восьми на велосипеді.

 - Тут написано, що то дуб Шевченка,- відповідає його одноліток.

 - Нічого собі! А ми не знали і колись копали в нього м'ячем. Але ми тоді не знали! - виправдовується. 

Діти розуміють, що це вже певною мірою сакральне місце. Місце, де можна ще раз подумати, хто ми і чиї діти...